З Довгого Набережного на іншому березі Мотлави видно місце, яке протягом століть слугувало насамперед для праці. Біля набережних швартувалися судна з товарами, а за ними височіли ряди складів. Острів Спіхрзів був тиловою базою порту та одним із найважливіших місць у купецькому Гданську.
Складські будівлі, старші за сам острів
Назва влучно описує колишню функцію цієї території, але приховує невеликий сюрприз: зерносховища існували тут раніше, ніж сам острів. Лише прориття Нової Мотлави в 1576 році відокремило цю територію від східного берега. На західному боці залишилося колишнє русло річки, звернене до Головного міста.
У XVI столітті тут уже стояли сотні складів. До них надходило насамперед зерно, що доставлялося річковою дорогою з глибини Речі Посполитої, а також хміль, льон, коноплі, мед та інші товари. Річка з’єднувала виробників із портом, з якого вантажі могли рухатися далі морським шляхом.

Мости, що підіймалися на ніч
Накопичені запаси мали велику цінність, тому острови ретельно охоронялися. На ніч підіймали мости, обмежуючи доступ до складів. У охороні допомагали також собаки, яких випускали після настання темряви. Набережна, яка вдень була сповнена людей і вантажів, ввечері ставала закритою та охоронюваною територією.
Крадіжки були не єдиною загрозою. Товари та забудову знищували пожежі та повені. У путівникуГалар по Гданську» згадується велика повінь 1540 року та пожежа, спричинена 1516 року членами банди Маттернів. Тому зберігання портових запасів вимагало як ефективної організації, так і постійної охорони.

Кожен зерносховище мав свою назву
«Білий Коник», «Червоний Лев», «Ковчег Ноя», «Воло Леб» чи «Череп Мертвого» — давні назви зерносховищ можуть здивувати навіть більше, ніж назви вулиць. Вони допомагали розрізняти окремі будівлі серед щільної забудови складських споруд. Протягом століть їх використовували сотні.
Завдяки цим назвам історія торгівлі перестає бути лише розповіддю про обсяги зерна та кількість кораблів. Окремі склади набувають власної ідентичності, а колишній порт легше уявити як конкретне місце, де люди щодня знаходили дорогу до свого складу.

Від складів до нової частини міста
У XIX столітті водний транспорт доповнила залізниця, що розширило можливості обслуговування складів. Архівні фотографії перших десятиліть XX століття свідчать, що острів і надалі зберігав портовий характер. Катастрофою став 1945 рік, коли значна частина забудови була зруйнована.
Післявоєнна відбудова та подальші інвестиції поступово змінили функцію цього місця. Сучасний острів вже не можна описати як розлогі руїни, відомі зі старих путівників. Історичні зерносховища та сучасна забудова створюють черговий шар його історії.

Найбільш очевидним залишається зв’язок острова з водою. Дивлячись на нього з Мотлави, можна простежити хід набережних і порівняти сучасну панораму з давніми фотографіями. Саме з боку річки найкраще видно, чому склади будували саме в цьому місці.
